ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

Анотація

    Стаття присвячена змістовній характеристиці договору факторингу як засобу забезпечення господарських договорів, для якого є притаманним самостійний а не додатковий (акцесорний) характер. У загальному сенсі факторинг представляє собою складний фінансовий інструмент та вид господарської операції, що поєднує в собі фінансування, управління дебіторською заборгованістю та страхування кредитних ризиків.
    Згідно з чинним законодавством та міжнародними стандартами, факторингова послуга є предметом договору факторингу, яка складається з трьох ключових елементів: грошовий елемент (фінансування), тобто фактор (банк або фінустанова) надає клієнту аванс (зазвичай 80–95 % від суми інвойсу); юридичний елемент (дисконт / плата), адже сам клієнт відступає право вимоги боргу, а фактор отримує за це винагороду у вигляді комісії або дисконту (різниця між номіналом боргу та фактично виплаченою сумою) та сервісний елемент (адміністрування), коли фактор бере на себе облік дебіторської заборгованості, контроль строків оплати та, за потреби, 
процедуру стягнення боргу.
    Доведено, що договір факторингу як спосіб забезпечення господарських договорів представляє собою специфічний вид факторингу, який часто називають «заставним» або «забезпечувальним» факторингом, за яким відступлення права грошової вимоги не є самоцінною операцією з купівлі-продажу боргу, а виступає як спосіб гарантування того, що клієнт поверне фактору інші борги (наприклад, за основним кредитом, овердрафтом або лінією фінансування). Міжнародно-нормативними критеріями факторингу є те, що фактор обов’язково має виконувати принаймні дві з наступних 
чотирьох функцій: фінансування постачальника, включаючи позику або авансовий платіж; ведення обліку (бухгалтерський аспект) стосовно дебіторської заборгованості; пред’явлення до оплати (інсакація) дебіторської заборгованості та захист від дефолту (неплатежу) дебіторів, тобто взяття на себе кредитних ризиків.