МЕЖІ ОХОРОНИ ПРАВОМ ОСОБЛИВОГО РОДУ (SUI GENERIS) НЕОРИГІНАЛЬНИХ БАЗ ДАНИХ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

Анотація

    У статті досліджено еволюцію підходів до тлумачення критерію значного внеску як передумови виникнення права особливого роду (sui generis) на неоригінальні бази даних у діяльності платформ електронних оголошень із користувацьким вмістом. Мета роботи полягає у виробленні підходу до розмежування витрат, пов’язаних із формуванням елементів бази даних, та автономних інвестицій оператора, спрямованих на їх отримання, перевірку чи подання у контексті Директиви 96/9/ЄС (1996), практики Суду справедливості Європейського Союзу та новітньої французької судової практики. Методологічною основою є аналіз рішень європейських і французьких судів із подальшим узагальненням матеріально-правових і процесуальних стандартів доказування. З’ясовано, що вплив теорії побічного продукту історично ускладнював правовий захист платформ, оскільки витрати на залучення аудиторії та забезпечення потоку оголошень часто кваліфікувалися як загальні операційні видатки. На підставі новітньої французької практики обґрунтовано перехід до функціональної оцінки інвестицій, за якої цільові комунікаційні бюджети, комплексні механізми перевірки вмісту та інструменти його алгоритмічного структурування можуть визнаватися значним внеском за умови доведення їх цільового характеру, автономності та прямого причинно-наслідкового зв’язку з отриманням (акумулюванням), перевіркою та поданням вмісту компіляції даних. Доведено, що встановлення охороноздатності бази даних не зумовлює автоматичної заборони автоматизованого вилучення. У таких спорах необхідно додатково підтвердити об’єктивний ризик економічного заміщення, здатного вплинути на нормальну експлуатацію та окупність інвестицій. У підсумку запропоновано двоетапну функціональну модель правозастосування, що охоплює оцінку автономності інвестицій і окремий аналіз економічного заміщення, а також сформульовано практикоорієнтовані рекомендації щодо стандартів доказування для національної судової практики.