ЩОДО ПІДСУДНОСТІ СПРАВ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ У СПОРАХ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ, ЗАВДАНИХ ПОРУШЕННЯМ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Анотація

   Стаття присвячена проблемі визначення підсудності у справах про порушення прав інтелектуальної власності в цифровому середовищі за участю кількох відповідачів у різних юрисдикціях. Автор виходить з наявності значної кількості порушень прав інтелектуальної власності онлайн в Україні та Європейському Союзі, що пов’язано з транскордонним характером цифрових мереж та відсутністю територіальних кордонів у віртуальному просторі. Підкреслюється, що множинність відповідачів і розпорошеність їхньої діяльності по різних державах призводять до фрагментації позовів, 
необхідності паралельних проваджень і ризику ухвалення несумісних рішень, що суперечить принципу правової визначеності.
    У роботі аналізуються положення Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо загальних та спеціальних підстав підсудності справ з іноземним елементом, а також підстави виключної підсудності у справах про реєстрацію прав інтелектуальної власності. Окремо відмічається коло справ, які виключаються зі сфери дії Конвенції про угоди про вибір суду та Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах, що значно звужує можливості договірного врегулювання юрисдикції у спорах щодо прав інтелектуальної власності. Порівнюються підходи українського законодавства та Регламенту (ЄС) № 1215/2012 (Брюссель I bis) до визначення юрисдикції, зокрема спеціальні підстави юрисдикції у справах з деліктних зобов’язань та механізми уникнення ухвалення несумісних судових рішень.
    Значну увагу приділено аналізу рекомендаційних міжнародних актів – Принципів ALI, Принципів CLIP та Кіотських рекомендацій Міжнародної асоціації права, які пропонують моделі консолідації позовів до кількох відповідачів у спорах про порушення прав інтелектуальної власності та критерії тісного зв’язку вимог як умови для такої консолідації. На основі порівняльно-правового аналізу робиться висновок про доцільність імплементації у вітчизняне законодавство положень, подібних до статті 8 (1) Регламенту Брюссель I bis, які дозволили б розглядати в Україні консолідовані позови до кількох відповідачів, у тому числі іноземних, без необхідності множинних судових проваджень у різних державах. Такі зміни, на думку автора, сприятимуть гармонізації українського права з правом ЄС та підвищенню ефективності захисту прав інтелектуальної власності у цифровому середовищі.