ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ЙОГО АДАПТАЦІЯ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті здійснено порівняльно-правовий аналіз зарубіжного досвіду правового регулювання соціального захисту учасників бойових дій (далі –УБД) з метою визначення напрямів удосконалення національного законодавства. Досліджено правові системи Сполучених Штатів Америки (далі – США), Великої Британії, Федеративної Республіки Німеччина (далі – ФРН), Французької Республіки, Держави Ізраїль та Республіки Хорватія, а також міжнародно-правові стандарти Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН), Міжнародної Організації Праці (далі – МОП), і Ради Європи у сфері соціального захисту. Встановлено, що ефективні системи соціального захисту УБД у демократичних державах ґрунтуються на п’яти ключових закономірностях: чіткому законодавчому визначенні статусу ветерана з прозорими критеріями надання; системній інституційній архітектурі зі спеціалізованими органами, наділеними достатніми повноваженнями та ресурсами; поєднанні обов’язкових соціальних гарантій з елементами страхування та приватної ініціативи; реабілітаційній парадигмі замість суто компенсаційної, з акцентом на комплексний супровід повернення до цивільного життя; незалежному судовому та адміністративному контролі за реалізацією гарантій. Порівняльний аналіз засвідчив, що чинне законодавство України страждає від розпорошеності нормативно-правової бази, недостатньої незалежності судового контролю та обмеженої участі громадянського суспільства у правотворчому процесі. На підставі проведеного дослідження запропоновано конкретні правові механізми адаптації зарубіжного досвіду: упорядкування ветеранського законодавства за французько- американською моделлю; законодавче закріплення реабілітаційної парадигми за ізраїльсько-хорватським зразком з гарантованим супроводом ветеранів упродовж щонайменше п’яти років після завершення служби; посилення судового та адміністративного контролю за американсько-британською моделлю; надання ветеранським організаціям консультативних повноважень; гармонізацію із стандартами Ради Європи та Європейського Союзу (далі – ЄС).