ІНФОРМОВАНА ЗГОДА В ДІЯЛЬНОСТІ ЛІКАРЯ-ПЕДІАТРА: ЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ, ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ, СУДОВА ТА АДВОКАТСЬКА ПРАКТИКА

Анотація

У статті досліджено правову природу інформованої згоди у педіатричній практиці як необхідної передумови правомірності медичного втручання та як елементу належного державного регулювання сфери охорони здоров’я. Проаналізовано співвідношення статей 39 і 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я, статей 284 і 285 Цивільного кодексу України, а також спеціальних норм щодо профілактичних щеплень. Окрему увагу приділено колізійним питанням отримання згоди від неповнолітніх пацієнтів віком від 14 до 18 років, участі законних представників у прийнятті медичних рішень та межам автономії дитини у сфері охорони здоров’я. Обґрунтовано, що дійсна інформована згода не зводиться до підписання уніфікованого бланка, а передбачає надання повної, зрозумілої та індивідуалізованої інформації про стан здоров’я, мету втручання, ризики, альтернативи та наслідки відмови. На основі аналізу практики Європейського суду з прав людини, відкритих підходів адвокатського супроводу медичних спорів та релевантних наукових публікацій встановлено, що ключовими доказовими елементами у спорах про інформовану згоду є не лише підписані документи, а й належне документування змісту комунікації лікаря з батьками та дитиною. Запропоновано напрями удосконалення державного регулювання: запровадження локальних стандартних операційних процедур, індивідуалізованих форм згоди і відмови, механізмів дій у конфлікті між волею підлітка та позицією батьків, а також регулярне навчання персоналу з медичного права. Сформульо
вано науково-практичні рекомендації для закладів охорони здоров’я, лікарів-педіатрів і батьків.