ОЗБРОЄНІСТЬ БЕЗ ЗБРОЇ: ЕТИМОЛОГІЧНЕ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО КВАЛІФІКАЦІЇ НЕБЕЗПЕЧНОГО СТАНУ ЗЛОЧИНЦЯ

Анотація

У статті досліджується співвідношення понять «зброя» та «озброєність» у кримінально-правовому, криміналістичному та етимологічному вимірах. Обстоюється теза про те, що сучасне кримінально-правове розуміння «озброєності» є результатом штучного семантичного звуження, яке суперечить природному обсягу цього поняття та не має належного етимологічного, лінгвістичного і фізичного обґрунтування. На підставі порівняльного аналізу праслов’янських і латинських коренів відповідних термінів доводиться, що первісний семантичний обсяг поняття «озброєний» охоплював будь-який стан бойової оснащеності суб’єкта, а не лише наявність предметів певного юридичного класу. Лексикографічний аналіз нормативних словників підтверджує, що природне значення відповідного дієслова є ширшим за його спеціальне кримінально-правове тлумачення. Виявлено концептуальне протиріччя між різними нормами чинного Кримінального кодексу України, яке відображає відсутність у вітчизняній доктрині єдиного підходу до змісту «озброєності». Аналіз контрольного тексту проєкту нового КК свідчить, що зазначена прогалина у ньому не усувається, а подекуди поглиблюється внаслідок запровадження додаткових обмежувальних критеріїв визначення зброї за відсутності самостійного визначення «озброєності». Порівняльно-правовий аналіз законодавства і судової практики провідних європейських правових систем свідчить про стійку тенденцію до функціонального тлумачення знаряддя ураження – незалежно від юридичного статусу конкретного предмета. На підставі здійсненого аналізу обґрунтовується концепція «озброєності» як стану суб’єкта, що має реальну можливість завдати фізичного ураження будь-яким предметом з достатніми уражаючими властивостями. Пропонується запровадити поняття «засіб ураження» як родове щодо «зброї» та визначити «озброєність» через функціональний критерій.