ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Анотація

У статті сформовано поняття військово-технічного потенціалу як складової частини обороноздатності держави, що виражає можливість держави та конкретних військових формувань реалізовувати свої оборонні та наступальні функції на основі наявних матеріальних, технологічних, людських та інших ресурсів, які формують технічну оснащеність, інфраструктуру, рівень інноваційних технологій, підготовку особового складу та здатність адаптуватися до сучасних викликів та загроз. Важливу роль щодо формування військово-технічного потенціалу відіграє взаємодія між рівнем розвитку оборонної промисловості, якістю управлінських рішень, забезпеченням стратегічної логістики та нормативно-правовим забезпеченням. Виділено новітні проблеми розвитку військово-технічного потенціалу України: 1) дефіцит фінансування та ресурсів; 2) проблеми впровадження інноваційних розробок та технологій; 3) проблеми правового регулювання державно-приватного партнерства у сфері оборони; 4) кадрові проблеми; 5) недостатня адаптація умов цифрової трансформації та кібербезпеки; 6) логістичні виклики; 7) питання розширення міжнародної співпраці та інтеграції. Крім того у статті сформовано перспективи розвитку військово-технічного потенціалу України. Зроблено висновок, що перспективами розвитку військово-технічного потенціалу України, є: 1) збільшення фінансування на оборонну сферу; 2) зміцнення національної технологічної незалежності (для забезпечення стійкості оборонного сектору критично важливою є розробка та впровадження власних передових технологій. Україна має можливість посилити виробничі потужності через інвестування в науково-дослідні проекти та установи з акцентом на виробництво критично важливих елементів для військової техніки); 3) покращення правового регулювання оборонної промисловості (наприклад, прийняття спеціальних законів, що спрощують бюрократичні процедури державно-приватного партнерства та створюють сприятливі умови для інвестицій у військовий сектор); 4) розвиток людського капіталу (необхідним є створення програм підтримки молодих спеціалістів та науковців у військово-технічній галузі, модернізація навчальних програм у технічних університетах та посилення співпраці між університетами та військово-промисловими підприємствами тощо); 5) розвиток національних програм кібербезпеки та цифрової оборони; 6) оптимізація логістичних процесів та модернізація інфраструктури (розвиток транспортної інфраструктури, покращення системи постачання озброєння, що підвищить оперативність реагування на виклики на полі бою); 7) інтеграція в міжнародні стандарти та співпраця з НАТО.