МІЖНАРОДНІ СУБ’ЄКТИ НАДАННЯ ДОПОМОГИ І ЗАХИСТУ ЖІНКАМ ТА ДІВЧАТАМ, ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД НАСИЛЬСТВА У ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТАХ

Анотація

У статті проаналізовано нормативно-правові акти, що регулюють діяльність міжнародних суб’єктів надання допомоги і захисту жінкам та дівчатам, постраждалим від насильства у збройних конфліктах. Констатовано, що положення Стамбульської конвенції визнають ключових учасників і принципи підтримки та захисту, зобов’язуючи держави-члени захищати жінок і дівчат від насильства під час і після війни та забезпечувати взаємну співпрацю та координацію в наданні підтримки та захисту жертвам і свідкам усіх форм насильства. В зазначеному нормативно-правовому акті наголошується на таких ключових суб’єктах як: судова влада, прокуратура, правоохоронні органи, місцеві та регіональні органи влади, неурядові організації та інші відповідні організації. Визначено, що механізм надання допомоги і захисту жінкам та дівчам, що постраждали від насильства під час збройного конфлікту поділяється на види залежно від рівнів надання такої допомоги і захисту, а саме на: міжнародний, міждержавний, регіональний, національний, місцевий та індивідуальний. Ключову роль у цьому механізмі відіграють саме міжнародні суб’єкти. Зроблено висновок, що існуючий міжнародний механізм захисту прав жінок та дівчат, що постраждали від насильства у збройних конфліктах стикається з кількома проблемами: 1) відсутність керівництва високого рівня, відданого інтеграції прав жінок, у тому числі під час переговорів Ради Безпеки та мирних переговорів, тому ефективне виконання зобов’язань щодо інтеграції прав жінок потребує політичної волі з боку політиків і активного громадської позиції з боку різних верств населення; 2) виключення із проєктів і програм із запобігання та вирішення конфліктів та з постконфліктних перехідних процесів і процесів реконструкції; 3) недостатність міжнародної судової практики щодо притягнення винних за сексуальні злочини під час збройного конфлікту, тому необхідно створити постійний міжнародний кримінальний суд для переслідування винних у сексуальному насильстві під час збройного конфлікту; 4) недостатнє представництво жінок у миротворчих місіях та заходах.